1. Персоналізація (індивідуалізація) лікування

Добре відомо, що «лікувати треба хворого, а не хворобу». Проте на практиці ця заповідь нерідко порушується. Формалізація терапії, фельдшеризм (у найнегативнішому його розумінні) призводить до призначення вже наявних в аптеках фітозборів: «від тиску», «від печінки», «від нирок» тощо. При цьому часто не враховуються особливості пацієнта, його попередній досвід, «стаж» лікування та спілкування з медиками, наявність комплексу захворювань. Тому фітозбори, повинні мати конкретну персональну спрямованість, впливаючи на основну хворобу, супутню патологію та їх ускладнення. Нерідко різні види алергій, хвороби шкіри, нейроциркуляторна дистонія можуть бути наслідком хронічних запальних захворювань верхніх дихальних шляхів або внутрішніх органів (тонзиліту, холециститу, аднекситу та інших). У зв'язку з цим, без фітотерапії цих органів (загальної чи місцевої) ефект може бути недостатнім або взагалі відсутнім.

2. Адекватність терапії

У процесі розвитку кожне захворювання проходить декілька стадій: передхвороба, дебют, розгорнуті клінічні прояви, ускладнення, фінал. Крім того, у стадії розгорнутих клінічних проявів хронічних форм патології можуть бути фази ремісії та загострень, активності та неактивності. У свою чергу, вираженість загострень та ступінь активності нерідко відрізняються. Тому арсенал застосовуваних лікарських рослин має бути адекватним клінічній симптоматиці.

На перших етапах розвитку хвороби фітотерапія може бути єдиним методом лікування, при цьому кількість лікарських рослин, що входять до зборів, не перевищує 4-6 видів. У міру прогресування патології кількість інгредієнтів у зборах може бути збільшена, хоча фітотерапія, як і раніше, залишається основною.

Надалі можуть виникнути варіанти, коли лікарські рослини будуть використовуватися на паритетних засадах з іншими видами лікування. При загостренні хвороби або її розгорнутих клінічних проявах фітотерапія, як правило, відходить на другий план, поступаючись місцем медикаментозним препаратам, оперативним та іншим видам посібників.

Важко переоцінити її значущість у періоди ремісій або стабілізації патологічного процесу, коли вона виступає як підтримуюча, здійснюючи профілактику загострень. Протирецидивна терапія може проводитися за допомогою фітозбора порівняно невеликого складу.

3. Безперервність лікувального процесу

Більшість хворих на хронічні захворювання потребує тривалого і безперервного лікування, у тому числі й лікарськими рослинами. Зазвичай через 2-4 місяці лікування терапевтичний ефект фітозбору, що застосовується, слабшає. Однак це не повинно бути приводом для відмови від фітотерапії. Багатий вибір лікарських рослин з односпрямованими видами дії дозволяє використовувати альтернативні збори, чергуючи їх між собою кожні 3-4 місяці. При цьому бажані короткі перерви між курсами (2-3 тижні), під час яких можна використовувати такі варіанти:

  • переходити на лікування медикаментозними препаратами (наприклад, при хронічному пієлонефриті – на прийом уросептиків);
  • застосовувати збори з меншою кількістю рослин при збереженні тих з них, які мають найнеобхідніші види дій;
  • припиняти лікування.

Звичайно, вибір одного з варіантів залежить від фази патологічного процесу (загострення, неповна ремісія, стійка ремісія).

4. Комплексність лікувальних заходів

Фітотерапію не можна вважати панацеєю від усіх хвороб та для усіх випадків. Вона має межі своїх можливостей і, попри твердження доморощених «цілителів», не завжди здатна замінити інші види лікування. Тому виправдано розумне поєднання «наукової нетрадиційної» терапії, обсяг якої визначається лікарем залежно від природи, характеру і динаміки патологічного процесу. У ряді випадків показано застосування медикаментозних засобів, фізіотерапевтичних процедур, лікувальної фізкультури, лікувального масажу, акупунктури, аутотренінгу, санаторного та інших лікувальних заходів.

5. Послідовність у підбірі лікарських рослин

Починаючи фітотерапію, лікар не може діяти методом спроб та помилок. Без знання імунологічного статусу хворого, його конкретної алергічної схильності призначення великої кількості лікарських рослин у зборах може призвести до непрогнозованих наслідків. Особливо це стосується хворих на бронхіальну астму, осіб з патологією шкіри, тих, у кого в анамнезі відзначалися алергічні реакції. Тому на початку лікування доцільно застосовувати фітозбори порівняно невеликого складу та за їх повної переносимості збільшувати кількість інгредієнтів. При перших ознаках непереносимості будь-якої рослини його необхідно скасувати і замінити іншим, близьким по дії. У такий спосіб послідовно підбираються збори з максимальним ефектом та мінімальною небезпекою для пацієнта.