Близько половини медикаментів, що використовуються в наш час, створені на основі рослинної сировини, а чверть містить рослинні екстракти або активні речовини, що виділяються безпосередньо з рослин. Рослини входять до складу напівсинтетичних та фітотерапевтичних лікарських засобів, і, таким чином, їх використання лежить в основі найпоширеніших методів лікування.

З глибин віків

Люди здавна використовували рослини в боротьбі із захворюваннями. Ще Гіппократ (460-377 рр. до н. е.), який вважається батьком медицини, рекомендував як сечогінні засоби спаржу та часник, як снодійне – мак, а для полегшення болю та зниження температури – листя верби. На початку нашої ери інший грецький лікар, Діоскорид, створив перший травник – перелік лікарських рослин. Ця праця через кілька століть була перекладена арабською та перською мовами і широко використовувалася мусульманськими вченими, які дуже вплинули на сучасні європейські університети.

Традиції та досвід

Контакти з Африкою та Азією збагатили західну фармакопею численними екзотичними рослинами та прянощами. Однак використання рослин, місцевих або привезених з далеких країн, ще довгий час було засноване на більш менш фантастичних уявленнях. У Середньовіччі принципи траволікування складалися з химерної суміші забобонів, магії та емпіричних спостережень. Тільки в епоху Відродження наука відкинула еліксири алхіміків та інші магічні зілля. Почалося широке застосування старанно зібраних місцевих рослин у вигляді настоїв, відварів та мазей.

Активні речовини

Лише на початку ХІХ століття хімічна наука досягла рівня, який дозволил виділяти активні речовини рослин. Вдалося витягти і ідентифікувати морфін зі снодійного маку, колхіцин з піздньоцвіту, атропін з беладонни, хінін з кори хінного дерева, теобромін з какао та інші речовини. У той же час було відкрито і дигіталін, алкалоїд наперстянки. Його ідентифікації передувала довга історія. У 1785 р. англійський медик і ботанік Вільям Візеринг опублікував дослідження наперстянки і повідомив про її сечогінну дію та сприятливий ефект при деяких видах «серцевої слабкості». Клінічні дослідження з екстрактами листя почалися в 1809 р., але лише через багато років французькому фармацевту Клоду Арнольду Натівелу вдалося виділити активну речовину рослини - дигіталін. І в наші дні для лікування деяких форм серцевої недостатності використовуються препарати, виготовлені на основі вовняної наперстянки.

Верба стає аспірином

У 1829 році молодий французький фармацевт П'єр-Жозеф Леру отримав білу кристалічну речовину з кори верби білої (Salix alba) і назвав її саліцином. Насправді це була суміш речовин, серед яких була і саліцилова кислота, яка виявилася ефективною при підвищеній температурі, болях та суглобовому ревматизмі. Щоправда, з'ясувалося, що вона може сильно дратувати шлунок. У 1853 р. Шарль Герхард вперше здійснив лабораторний синтез ацетилсаліцилової кислоти - речовини, близької до саліцилової кислоти за будовою молекули і властивостями, але яка мала набагато кращу переносимість. Пізніше хімік Фелікс Гофманн запропонував зручніший метод синтезу. Ацетилсаліцилова кислота була запатентована в 1899 р. під назвою аспірин (цією назвою препарат зобов'язаний гадючнику болотяному, Spiraea ulmaria - ще одній рослині, багатій на саліцилову кислоту). Так було створено перший сучасний лікарський препарат, який і досі зберігає лідерство на ринку фармацевтичних засобів – щороку у світі продають 12 000 тонн аспірину.

Нова ера для лікарських рослин

У 30-ті роки XX століття хімія досягла такого розвитку, що стало можливим отримувати синтетичним шляхом активні речовини, аналогічні тим, що зустрічаються у рослинах. Проте медицина не відмовилася від використання рослин. Наразі існує два основні шляхи їх застосування: по-перше, у власне фітотерапії, де для лікування використовуються тільки рослини, по-друге, у фармакогнозії, в якій рослини стають вихідним матеріалом для виробництва медикаментів.